Статьи

Країни Шенгенської угоди


Володіючи шенгенською візою або правом безвізового в’їзду, можна відвідувати всі країни Шенгенської зони. Шенгенське законодавство сьогодні повністю інкорпороване в нормативну базу Європейського союзу, але поняття ЄС і Шенгенської зони багато в чому розходяться.

Країни Шенген фото

У які країни можна в’їжджати? Які обмеження і виключення існують? У яких державах, що не входять до Євросоюзу, можна перебувати? Давайте детально розглянемо всі питання, пов’язані з «Шенгеном».

ЗМІСТ:

  1. Історія

1.1. У якому році та де було підписано угоду?

1.2. Коли угода запрацювала і припинила дію?

  1. Що означає?
  2. Основні правила і вимоги
  3. Склад і список країн – учасниць Шенгенської угоди

4.1. Неучасть або обмежена участь

4.2. Учасники з неповним застосуванням

4.3. Повне застосування і найменування країн, що входять в Шенгенську зону

4.4. Статус малих держав

4.5. Перелік обмежень

  1. Кількість країн Шенгенської угоди

Історія

До створення загальної безмитної зони країни угоди йшли довго і зовсім непросто. Важко сказати, коли вперше з’явилися подібні думки, але першою офіційною датою подібних намірів прийнято вважати 1957-1958 роки, коли було заявлено про створення Європейського економічного співтовариства – об’єднання 12 держав, що є одним із провісників майбутнього ЄС.

У рамках співтовариства були проголошені т. зв. «Правила 4 свобод», які передбачали в майбутньому спрощення міждержавного переміщення:
  • капіталів;
  • товарів;
  • послуг;
  • людей.

Спільнота модифікувалася, приймаючи різні форми, і три перші «свободи» поступово застосовувалися. З лібералізацією переміщення людей питання буксувало: виникали проблеми з безпекою, різним рівнем розвитку країн, ринком праці тощо. Візи були скасовані, але митний контроль залишався.

У якому році та де було підписано угоду?

Тільки в 1985 році п’ятеро учасників конвенції про застосування Шенгенської угоди змогли якщо не повністю домовитися, то заявити про наміри зняти митні обмеження. Франція і ФРН, Бельгія і Нідерланди домовилися про поступове полегшення прикордонного руху людей між ними. П’ятим членом договору був Люксембург, на чиїй території, перебуваючи посеред річки Мозель, неподалік від невеликого населеного пункту Шенген, там, де сходяться кордони трьох учасників, було підписано угоду, яка пізніше отримала назву Шенгенської.

До речі, країни Бенілюксу до цього часу вже мали подібне домовленості, так що деякі вважають Шенгенський кодекс лише їх розширенням.

Коли угода запрацювала і припинила дію?

Однак від заяви про наміри до втілення в життя пройшло десятиліття. У 1990 році було потрібно знову підтвердити прагнення країн до лібералізації переміщення людей – була підписана своєрідна «Дорожня карта», що встановлює етапи введення в дію угоди. І тільки в 1995 році (з приєднанням до підписантів Іспанії та Португалії) Шенгенська зона почала працювати. Спочатку угода ніяк не була пов’язана з іншими нормами ЄС. Інтеграції йшли паралельно, норми часто суперечили одна одній. Тому в 1999 році, після введення в дію т. зв. Амстердамського договору, Шенгенська угода припинила свою дію!

«Припинила дію» – це правильне юридичне формулювання, але по факту норми договору перекочували в один із розділів законодавства ЄС, ставши обов’язковим для всіх країн – учасниць Євросоюзу. З цього моменту даний розділ норм отримав назву Шенгенського законодавства (Шенгенського права, Шенгенських правил) ЄС.

Відповідно до цих правил до Союзу приєдналися й інші, що не входять до ЄС, країни. Наприклад, у 1996 році приєдналися Ісландія та Норвегія. У 2009 – Швейцарія. Одночасно є країни ЄС, які не застосовують Шенгенські норми: частина робить це свідомо, інших поки не прийняли через внутрішні проблеми. Про склад учасників докладно розповімо нижче.

Що означає?

Суть цих норм – у повному скасуванні митних та інших бар’єрів під час переміщення людей через внутрішні кордони союзу. Повною мірою свобода пересування поширюється на громадян країн ЄС. Скористатися нею можуть і громадяни третіх країн, котрі офіційно перебувають на території ЄС. Останні мають ряд обмежень.

Основні правила і вимоги

Внутрішні переміщення в Шенгенській зоні для громадян ЄС і країн-учасниць не лімітуються.

Для іноземців, які отримують Шенгенську візу, є кілька важливих правил:
  1. Країна першого в’їзду. Державу, яка видала візу, треба відвідувати першою! Далі іноземець може подорожувати по всій допустимій зоні.
  2. Переважне перебування. Це досить розмита норма, яка говорить, що в основному іноземець повинен перебувати в тій країні, яка надала візу. Точних норм у днях або відсотках на цей момент не вказано.
  3. Термін перебування. Дуже важливий пункт: перевищення дозволеного періоду перебування може призвести до депортації та подальшої заборони на в’їзд.

Склад і список країн – учасниць Шенгенської угоди

Для початку з’ясуємо, скільки країн входять у цю угоду: 26 країн.

Неучасть або обмежена участь

Із самого початку своєї взаємодії з ЄС про особливе застосування митних правил заявили Ірландія і Великобританія. Через відсутність сухопутних кордонів з іншими країнами, а також через політичні причини ці держави не входять до Шенгенської зони. При цьому існує виняток: з 2005 року Шенгенські правила поширюються на приналежний англійської корони Гібралтар. Однак на її інші заморські території норми ШЗ не поширюються.

Окреме положення в Андорри. Це князівство офіційно не входить в Шенгенську угоду, однак на кордонах із Францією та Іспанією знято прикордонний контроль. Разом із тим французькі та іспанські прикордонники здійснюють вибіркові перевірки. Одноразові шенгенські візи цих двох країн не дають можливість легального в’їзду в Андорру.

Особливе становище у Данії. Вона вступила в Шенгенську зону з рядом обмежень. Однак для іноземця ці відхилення від шенгенських правил непринципові: в’їзд-виїзд-перебування здійснюються на загальних умовах.

Учасники з неповним застосуванням

Ряд нових членів ЄС поки не використовують шенгенські норми в повному обсязі. Це пов’язано з недостатнім зміцненням зовнішнього периметра, наявністю територіальних суперечок, недостатнім рівнем боротьби з корупцією (на думку Брюсселя) й іншими обставинами.

До таких країн належать Болгарія, Румунія, Кіпр і Хорватія. Після врегулювання спірних питань ці держави стануть повноправними учасниками Шенгенської зони.

Зверніть увагу, що віза, видана будь-який з цих країн, навіть якщо це віза «С», фактично не є Шенгеном, тому що не дозволяє переміщення в інші країни зони!

Повне застосування і найменування країн, що входять до Шенгенської зони

Отже, які країни входять в Шенгенську угоду? У повному обсязі (включаючи вищезгадану Данію) члени, які підписали угоду і використовують шенгенські правила, такі:
  • Естонія;
  • Швеція;
  • Швейцарія*;
  • Чехія;
  • Франція;
  • Фінляндія;
  • Словенія;
  • Словаччина;
  • Португалія;
  • Польща;
  • Норвегія*;
  • Нідерланди;
  • Мальта;
  • Люксембург;
  • Ліхтенштейн*;
  • Литва;
  • Латвія;
  • Італія;
  • Іспанія;
  • Ісландія*;
  • Данія;
  • Греція;
  • Німеччина;
  • Угорщина;
  • Бельгія;
  • Австрія.

Зірочкою (*) відзначені держави, які повністю застосовують шенгенські норми, але не є членами Євросоюзу.

Статус малих держав

Крім вищезгаданого князівства Андорра, низка малих (карликових) держав мають свої взаємини з Шенгенською зоною. До них належать:

  • Сан-Марино;
  • Ватикан;
  • Монако.

Жодна із цих країн не є ні членом ЄС, ні учасником шенгенських домовленостей. Однак фактично норми Шенгену поширюються на них!

У разі Ватикану і Сан-Марино відсутні будь-які зносини зі світом, окрім як через територію Італії. Монако має власний порт, але він управляється Францією, як і будь-яке представництво князівства на зовнішній арені за відповідним договором покладено на Париж.

Отже, в’їзд до Сан-Марино і Ватикану прирівняний до в’їзду в Італію. У Монако – до Франції. Громадяни трьох держав можуть безперешкодно переміщатися по всій Шенгенській зоні.

Перелік обмежень

Країна

Регіон обмеження норм ШЗ

Примітка

Франція

Всі заморські території

На жодну територію, яка фактично або номінально належить Франції та розташована віддалено, правила зони не поширюються.

Норвегія

Шпіцберген

Відвідування Шпіцбергена відбувається за окремими правилами, проте це не поширюється на острів Ян-Майєн, в’їзд на який здійснюється за Шенгенськими нормами.

Нідерланди

  • Аруба
  • Кюрасао
  • Сінт-Мартен
  • Кариби
  • Нідерланди

Усі ці території розташовані поза Європою. При цьому між деякими з них, а також між розташованими неподалік французькими територіями існують безвізові переміщення. Потрапити туди за Шенгеном не можна.

Іспанія

  • Мелільяе
  • Сеута

Міста, розташовані на півночі Африки. При переміщенні туди з Іспанії контроль відсутній, проте в зворотному напрямку він обов’язковий.

Данія

  • Гренландія
  • Фарери

Для відвідування цих територій віза повинна бути видана самою Данією з обов’язковою позначкою: «Дійсно для...», а далі вказується Гренландія, Фарерські острови або обидва об’єкти одночасно.

Кількість країн Шенгенської угоди

Підсумуємо. Ми розглянули основні відмінності відвідування держав – членів ЄС і учасників Шенгенської зони. На сьогодні Шенгенської угоди дотримуються 22 країни – учасниці Євросоюзу і 4 держави, що не входять у ЄС.